Логопедична допомога в медичній реабілітації

Порушення мови і артикуляційні розлади є поширеним ускладненням таких захворювань як інсульт, наслідки черепно-мозкових травм, вікова деменція і є, як правило, важким явищем яке чинить негативний вплив на здатність функціонального становлення порушених функцій організму, працездатності і статистично корелюється з підвищеним рівнем смертності. Мовні розлади тягнуть за собою ускладнення спілкування, комунікації, погіршення депресивного синдрому, провокують виникненню комплексів і в решті решт в майбутньому погіршують прогностичні критерії соціальної реадаптації.

Відповідно виникає потреба необхідності розвитку та корекції мовної дисфункції у пацієнтів з даними захворюваннями безпосередньо в лікувальних закладах, починаючи з ранніх етапів реабілітації так і підтримуючого педагогічного тренування за межами лікувальних установ. В таких випадках, як правило, мова йде про логопедичну допомогу.

З розширенням і поглибленням науково-доказових уявлень про природу мовної діяльності змінилось і направлення логопедії. Головним напрямком якої став педагогічний її зміст. Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, перебіг та структуру порушень мовної діяльності, систему корекційного впливу.

В координації з лікуючим лікарем і неврологом важливим є виставлення правильного логопедичного діагнозу. Часто логопед має справу з дизартрією (руховий дефект), котра є наслідком органічного ураження центральної нервової системи, при якій пацієнт має невиразну мову при збереженні розуміння мови, збереження розмови, письма, та дизфазією (мовний дефект), котра виникає із-за дисфункції домінантної лобно-скронево-тім`яної зони. Дизартрія та дисфазія можуть співіснувати. В гострому періоді визначити це досить складно, але коли у хворого починає проявлятись мова, оцінка може бути більш точною. Крім того, хворий з анартрією буде в змозі виконувати письмові команди і нормально писати, в той час як хворий з дизфазією, як привило, не буде. Опосередковано логопедичні тренування також є невід’ємною складовою реабілітаційного протоколу дисфагій (розладу ковтання, котрий проявляється ускладненням і неможливістю ковтання, болями при ковтанні (одинофагія) потраплянні їжі та рідини в ніс, гортань, трахею).
При порушенні усної мови основними задачами логопедичної допомоги є навчання правильній вимові, артикуляції, усунення проблем письма та читання, навчання навичкам складової структури слова, навчання письму та грамоті. Як приклад – корекційна логопедична робота при дизартрії включає в себе артикуляційну гімнастику, корекцію темпу, ритму, інтонації, розвиток мовного та фізіологічного дихання, розвиток фонематичного сприйняття.

Також слід зазначити, що в позитивній динаміці відновлення мовного дефекту важлива роль відводиться родичам, рідним і близьким, котрі проводять тривалий час з пацієнтом і спілкуються з пацієнтом враховуючи рекомендації та педагогічні побажання логопеда.

Сформувавши чіткі цілі, в залежності від вихідного рівня отриманих діагностичних даних, виставивши пріорітети в реабілітаційному процесі і проявляючи терпіння і наполегливість, як правило обов’язково досягаються позитивні зрушення в функціональному становленні організму. Прикладом може бути стан після перенесеного інсульту з психо-емоційними розладами, коли пацієнт часто поводиться «неадекватно» і стає підвищено збудливим, навіть агресивним, проявляє егоїзм. Наявність депресивного синдрому може в ще більшому ступені погіршувати поведінку. Тому, серед позитивних прогностичних критеріїв основне місце належить мотиваційному бажанню пацієнта до логопедичних тренувань, комфортна тривалість навчання, яка не призводить до стомленості, сидяче положення під час навчання, відсутність відволікаючих факторів (сторонні звуки) під час навчання, відсутність сторонніх осіб (щоб нівелювати фактор сорому). Поєднання основного тренування з певними видами електро-стимуляції (vocal stimulation), дистанційне повторення основного навчання протягом доби, яке можна розцінювати як самостійне виконання домашнього завдання розцінюється в арсеналі логопеда додатковими важелями в подоланні мовного барьеру. Факторами, котрі можуть коректувати хід навчання є детальні анамнестичні дані про «мовний характер» пацієнта до захворювання, діагностика слуху пацієнта, наявність/відсутність «вологого» голосу, наявність зубних протезів.

Перш за все слід вдатися до спеціальної лікувальної гімнастики і дихальним вправам. Їх мета – всіляко стимулювати ті групи м’язів, які безпосередньо беруть участь в формуванні звуків і акті ковтання. По її закінченню переходять до безпосереднього артикуляційного тренування голосних, приголосних літер, словосполучень, дидакційні ігри. Бажаним компонентом у тренувальному процесі можна рахувати також тренування вокальних здібностей пацієнта, тренування письма. Немаловажним чинником логопедичного навчання є постійність і тривалість курсу. Важливо чітко усвідомлювати важкість однотипного, але в той же час насправді дуже важливого допоміжного компоненту як навчання комунікації у комплексі реабілітаційних заходів. У переважній більшості випадків курс навчання переходить з меж лікувального закладу у більш комфортні, але ніяким чином не полегшені для навчання, домашні. Тільки таким чином можна досягти бажану першочергову мету, яка була поставлена на початку логопедичного тренінгу та унеможливити дискредитацію витрачених зусиль і засобів шляхом тимчасової перерви в навчанні.

Зв’язок постійного логопедичного навчання в комплексі терапевтичних заходів після інсульту приносить виражені як практичні клінічні бенефіти від такої кооперації так і соціально-економічні, підтверджені і обґрунтовані на доказовому рівні.
В Україні, згідно наказу №275 МОЗ України від 17 квітня 2014 року логопедична допомога включена в уніфікований клінічний протокол планових діагностичних дій та заходів медичної реабілітації при інсульті. Тому, враховуючи велику кількість надходжень нової інформації, доказових досліджень в сфері інсульту, важливим залишається постійно вчасно гнучко реорганізовувати рівень надання якісної допомоги на якісному рівні, задля збереження соціально-економічних енерговитрат на рівні країни так і збереження якомога повноцінного персонального здоров’я.